Oduvanchick

Мені здається, що в країні
Живу я сильній, вольовій.
Тоді чому, скажіть бо люди,
Ховаєте ви погляд свій.
Чого тепер ніхто не любить,
Хоч крихту рідної землі.
Тепер пусті народні скрині
І не палає у серцях
Вогонь любові до Вкраїни,
Його я бачу лиш у снах.
Тепер берізка одиноко
Стоїть у полі в самоті,
А вітер корінь рве небоги,
Ламає гілки до крові.
Тепер верба пожовкла, в'яла,
Калина більш не червонить,
А пісне, що з тобою стало?
Ти ледь над Всесвітом тремтиш.
Де ті часи, коли за рідну
І саму кращу від усіх
Життя безцінне віддавали
І з піснею в садах блукали.
Де ті часи,
Куди пішли?
Де їх шукать,
Де їх знайти.
І як зробить, щоб знову кожен
У серці промінь притримав,
Той чистий промінь од любові.
І щоб свіча нетлінна стала
І щоб завжди вона палала.
Любіть Вкраїну
Це ж вона
Ховає в бурю й в урагани,
Ховає сльози всі і рани,
Дарує нам притулок вічний
І щастя крихітку прийдішню.
Любіть Вкраїну,
Мати рідну
Любіть її
І вечорами
Моліте Бога за неї,
Любіть її!